Про мене

Я, як гончар, – ліплю життя,
Воно ламається.
Пече у грудях –
Глина розсихається.
Он тріщина пішла яка…
Он тріщина…
Я зазираю в ту шпарину –
Відстані.

Зминаю все. Роблю зусилля –
Й твориво…
Нове, красиве, бездоганно
Створене.
Печу вогнем, топлю водою,
Мрією…
Живу, як вітер, серед піль
Лише надією.

Ось вкотре знов ліплю себе,
Щось пробую...
Стомилась я, жалі беруть
Оскомою.
Впустила руки… Годі вже
Старатися.
Творець згори мені гукнув:
Лиш не здаватися!

© Оксана КУЗІВ

Моя історія Досвід роботи